Україні не потрібні нові “механізми”. Їй потрібна свобода

Українські політики роками говорять про “реформи”, “стратегії”, “нові інституції” та “механізми контролю”. Але дуже часто це лише спосіб нічого по-справжньому не змінювати. Замість того щоб прибрати причини проблеми, нам пропонують нові надбудови над старою системою.
А рецепт давно відомий: низькі податки, недоторканність приватної власності, реальне верховенство права, обмежена держава, вільний ринок і відповідальність чиновника перед громадянином. Одним словом — лібертаріанство.
Український IT-сектор став успішним не завдяки державі, а значною мірою тому, що держава довго не встигала його задушити. Відносно низьке податкове навантаження, гнучкість, конкуренція з глобальним ринком і мінімум прямого втручання створили середовище, де талант міг перетворюватися на гроші, бізнес і експорт.
І тут виникає головне питання: якщо це спрацювало для IT, чому той самий принцип не застосувати до всієї країни?
Не створювати ще один орган контролю над органом контролю. Не вигадувати нові “реформи” для збереження старих схем. Не годувати кровопивців системи новими бюджетами. А просто повернути базові речі: Конституцію, право власності, незалежний суд, низькі податки і свободу підприємництва.
Україна не бідна через нестачу стратегій. Вона бідна через надлишок державного втручання, корупційних рент і правил, які душать тих, хто створює цінність.
Якби принципи, які дозволили IT вирости, стали нормою для всієї економіки, Україна могла б стати не просто успішною. Вона могла б стати економічною аномалією — країною, яка після війни не просить нескінченних подачок, а вибухово зростає завдяки свободі своїх людей.